Другорядні члени речення: приклади і правила
Другорядні члени речення — це слова, без яких речення лишається граматично правильним, але втрачає конкретику. Вони відповідають на питання «як?», «коли?», «де?», «куди?», «чому?», «чим?», «з ким?» і подібні, тоді як головні члени — підмет і присудок — формують граматичну основу. На уроці в чернівецькій гімназії вчителька пише на дошці «Хлопець купив учора в книгарні нову книжку» і просить учнів показати, де основа, а де уточнення. Підмет тут «хлопець», присудок «купив», а «учора», «в книгарні», «нову» — це другорядні члени, які відповідають на «коли?», «де?», «яку саме?».
В українській мовознавчій традиції другорядні члени становлять другу велику групу після головних. До них належать означення, обставини, додатки і прикладка. Кожен тип має свої питання, функції й типові помилки. Далі — розбір кожного типу з прикладами, порівняльна таблиця і практичні поради, як не переплутати один другорядний член з іншим.
Коротко: що таке другорядні члени речення
- Це слова, що уточнюють підмет, присудок або інші члени речення.
- Вони відповідають на питання непрямих відмінків, ознак чи обставин.
- У реченні їх може бути один, два, три або більше — залежно від змісту.
- Без другорядних членів речення залишається граматично правильним, але біднішим.
- До другорядних належать: означення, обставина, додаток, прикладка.
Які бувають другорядні члени речення
В українській граматиці виокремлюють чотири основні типи. Кожен має власні питання і роль, і кожен варто розібрати окремо, бо школярі найчастіше плутають означення з обставиною, а додаток із займенником у непрямому відмінку.
Означення
Означення відповідає на питання «який?», «чий?», «котрий?» і стосується іменника: предмета, явища, особи. Воно може бути узгодженим — тобто змінюватися разом з іменником у роді, числі, відмінку («червона стрічка», «цікава книжка»), і неузгодженим — вираженим іменником у непрямому відмінку («книжка з полиці», «кава з молоком»). У реченні «Стара дерев’яна хата на пагорбі належала родині» означеннями є «стара» і «дерев’яна»: обидва узгоджені, бо змінюються разом з іменником «хата».
Неузгоджене означення зазвичай виражає матеріал, призначення або джерело: «будинок із каменю», «підручник для семикласників», «запах м’яти». Тут головне — не переплутати означення з додатком. Різниця в тому, що означення завжди належить іменникові, а додаток стосується дієслова і відповідає на питання непрямих відмінків із прийменником або без.
Обставина
Обставина — це другорядний член, що відповідає на питання «де?», «коли?», «як?», «чому?», «навіщо?», «з якою метою?», «за якої умови?» і стосується найчастіше дієслова, рідше — прикметника чи прислівника. Вона може бути виражена прислівником («швидко бігти»), іменником з прийменником («у парку», «після обіду»), дієприслівниковим зворотом («стоячи на балконі»). У реченні «Увечері ми гуляли біля річки під зорями» обставинами є «увечері» (час), «біля річки» (місце), «під зорями» (місце).
Обставини поділяють за значенням: способу дії («як?» — «пошепки», «з радістю»), часу («коли?» — «вранці», «через тиждень»), місця («де?» — «удома», «на даху»), причини («чому?» — «через дощ», «з радості»), мети («навіщо?» — «для навчання», «заради перемоги»), умови («за якої умови?» — «у разі потреби»), допусту («незважаючи на»), міри й ступеня («дуже», «майже»). Цю класифікацію часто перевіряють у шкільних контрольних.
Додаток
Додаток — це другорядний член, який означає предмет, на який спрямована дія, або стосується особи чи явища, з яким пов’язана дія. Він завжди виражений іменником (або займенником, числівником) у непрямому відмінку — з прийменником або без. На питання додатка відповідають: «кого?», «чого?», «кому?», «чому?», «ким?», «чим?», «на кому?», «у чому?». У реченні «Батько подарував синові велосипед» додатком є «синові» (давальний відмінок, «кому?»), а «велосипед» — прямий додаток у знахідному відмінку («що?»).
Додатки бувають прямі (без прийменника, у знахідному відмінку: «читаю книжку», «бачу брата») і непрямі (з прийменником або у непрямому відмінку: «дякую другові», «працюю з текстом», «чекаю на автобус»). Прямі додатки часто стоять поряд із перехідними дієсловами і не мають прийменника — це головна підказка. Школярі плутають додаток з обставиною, коли іменник має прийменник: у словосполученні «іти до школи» «до школи» — обставина місця, а в «звертатися до вчителя» — додаток. Різниця в питанні: перше відповідає на «куди?», друге — на «до кого?».
Прикладка
Прикладка — це різновид означення, виражений іменником. Вона стоїть у тому ж відмінку, числі й роді, що й означуване слово, і дає йому другу назву — часто власну, метафоричну або уточнюючу. Приклади: «місто Київ», «річка Дніпро», «козак-характерник», «вчителька Марія Іванівна», «собака-рятівник». Прикладка відповідає на ті ж питання, що й означення — «який?», «чий?», «котрий?», але її граматична природа інша: це іменник, а не прикметник.
Прикладка може стояти перед означуваним словом («сталевар Іван») або після нього («Іван-сталевар»). У художніх текстах вона часто виконує образну функцію: «Дніпро-ріка несе свої води крізь віки», «Київ-місто біля Дніпра». У шкільній практиці прикладку легко знайти: якщо іменник стоїть поруч з іншим іменником і фактично його називає, це прикладка; якщо уточнює матеріал, колір чи розмір — це неузгоджене означення.
| Другорядний член | На яке питання відповідає | Чим виражається | Приклад із речення |
|---|---|---|---|
| Означення | Який? Чий? Котрий? | Прикметник, дієприкметник, іменник (неузгоджене) | «Стара дерев’яна хата» — «яка?» |
| Обставина | Де? Коли? Як? Чому? Навіщо? | Прислівник, іменник із прийменником, дієприслівниковий зворот | «Увечері біля річки» — «коли?», «де?» |
| Додаток | Кого? Чого? Кому? Чим? На кому? | Іменник або займенник у непрямому відмінку | «Подарував синові велосипед» — «кому?», «що?» |
| Прикладка | Який? (за суміжністю) | Іменник | «Місто Київ», «козак-характерник» |
Як знаходити другорядні члени в реченні: покрокова методика
Розбір речення за членами — це навичка, яку треба тренувати, як і будь-яку іншу. Нижче — алгоритм, який працює і для шкільної контрольної, і для редакторської роботи. Кожен крок пояснений коротко, з прикладом.
Крок 1. Знайдіть основу
Спочатку поставте питання «хто?» або «що?» — це підмет. Потім — «що робить?», «який він?» або «що з ним відбувається?» — це присудок. Ці два члени утворюють граматичну основу. Без неї речення не існує. У реченні «Маленька дівчинка весело читала казку бабусі» основою є «дівчинка» (підмет) і «читала» (присудок). Усе інше — другорядні члени.
Крок 2. Задайте питання від підмета
Від підмета ставляться питання означень: «яка дівчинка?» — «маленька». Тут ми отримуємо одне узгоджене означення. Якщо в реченні є кілька прикметників, вони йдуть ланцюжком: «яка саме?» — «маленька», «весела». Тут «весела» може бути означенням, якщо характеризує дівчинку, або обставиною способу дії, якщо характеризує саме читання — контекст і питання підказують.
Крок 3. Задайте питання від присудка
Від присудка ставляться питання обставин і додатків. У нашому прикладі: «читала як?» — «весело» (обставина способу дії), «читала що?» — «казку» (прямий додаток), «читала кому?» — «бабусі» (непрямий додаток). Тут три другорядні члени. Від присудка може йти ціла низка запитань, і кожне веде до окремого типу.
Крок 4. Перевірте зв’язки
Після того як ви виділили всіх членів, перечитайте речення і переконайтеся, що кожне слово логічно пов’язане з тим, від якого ставиться питання. Якщо слово «висить» у повітрі або пов’язується з кількома членами одразу, варто переглянути розбір. У реченні «Діти бавилися в парку весело» слово «весело» може бути обставиною способу дії (від присудка) або означенням (від слова «діти» — «які діти? — веселі»). Контекст підказує: якщо йдеться про емоцію під час гри — це обставина, якщо про характер дітей загалом — означення.
Крок 5. Запишіть схему
Шкільна практика вимагає записувати над кожним словом скорочену назву члена речення: [ ] — підмет, — — присудок, = = — означення, / / — обставина, – – – — додаток, ^ ^ — прикладка. Наприклад, речення «У теплий вечір ми зустріли старого друга біля школи» розбирається так: підмет «ми», присудок «зустріли», означення «теплий» і «старого», обставини «у вечір» і «біля школи», додаток «друга». Цей запис допомагає структурувати розбір і уникнути помилок.
Типові помилки школярів і як їх уникнути
Розбір речення за членами — одна з тих тем, де одна-єдина помилка може вартувати бала. Нижче — найчастіші проблеми, з якими стикаються учні 5–9 класів, і конкретні поради, як їх уникнути.
- Плутанина між означенням і обставиною, коли прикметник стоїть поряд із дієсловом: «весело читала» — «як?» обставина, а не «яка?» означення.
- Плутанина між додатком і обставиною, коли є прийменник: «іти в школу» — обставина місця, «звертатися до вчителя» — додаток.
- Віднесення прикладки до головних членів: «місто Київ» — Київ тут прикладка, бо «місто» — підмет, а не навпаки.
- Пропуск дієприслівникового звороту як обставини: «стоячи на балконі, вона бачила сад» — увесь зворот «стоячи на балконі» — це обставина.
- Хибне визначення присудка-іменника як підмета у складеному присудкові: «Він був учителем» — підмет «він», присудок «був учителем», а не «учитель».
Окрема увага — питання від присудка. Саме тут виникає найбільше помилок, бо від присудка залежать і додатки, і обставини. Простий тест: якщо слово відповідає на питання непрямого відмінка («кому?», «чим?», «на кому?») — це додаток; якщо на «де?», «коли?», «як?», «чому?» — обставина. Сідаючи за письмову роботу, проговорюйте питання вголос — це допомагає уникнути автоматичних помилок.
Другорядні члени і синтаксис речення: як вони впливають на стиль
Другорядні члени речення визначають ритм, логіку і навіть емоційне забарвлення тексту. Порівняймо два речення: «Хлопець читав книжку» і «Сумний хлопець мовчки читав улюблену книжку в тінистому саду під шелест листя». Перше — просте й інформативне. Друге — образне, з кількома означеннями й обставинами, кожне з яких додає деталь.
У художньому стилі другорядні члени допомагають будувати метафори й образи. Обставина місця може стати окремим сюжетним елементом: «На розі вулиці стояла самотня постать» — тут «на розі вулиці» створює сцену. Означення надає емоційне забарвлення: «самотня» — це настрій, а не суха характеристика. Додаток часто несе смислове навантаження: «постать» без уточнення — це образ, а «постать чоловіка» чи «постать дитини» — вже конкретика. Тому тренування розбору речення корисно не лише для контрольних, а й для розвитку власного письма.
Науковий погляд: як другорядні члени описують у лінгвістиці
У сучасному мовознавстві поняття другорядних членів речення розглядається в межах формального синтаксису. Дослідники послуговуються термінами «валентність» — здатність дієслова приєднувати певну кількість залежних слів — і «семантичні ролі» — функції учасників ситуації. Дієслово «подарувати» має три валентності: агент (хто дарує), адресат (кому), об’єкт (що саме). Кожна валентність реалізується відповідним членом речення: підметом, додатком у давальному відмінку, додатком у знахідному.
В українському мовознавстві, зокрема в розділах синтаксису, описаному на сторінці про українську мову в довіднику Britannica, другорядні члени поділяють на обов’язкові й факультативні залежно від валентності дієслова. Обов’язкові — це ті, без яких речення не буде повним за змістом («купив що?» — потрібен додаток). Факультативні — ті, що додають деталі («купив де? коли? як?»). Ця класифікація пояснює, чому одне речення має багато другорядних членів, а інше — лише одне-два.
Другорядні члени у шкільній програмі України
Тема другорядних членів речення проходить у середній школі кілька етапів. У 5 класі діти знайомляться з основними поняттями, вчаться ставити питання і знаходити члени простого речення. У 6–7 класах додаються ускладнені конструкції: дієприслівникові звороти, відокремлені означення, однорідні члени. У 8–9 класах тема ускладнюється синтаксисом складного речення, де другорядні члени стають частиною більших синтаксичних одиниць.
У чинних програмах з української мови для закладів загальної середньої освіти школярі мають вміти не тільки знаходити другорядні члени, а й правильно ставити розділові знаки при відокремлених зворотах, розрізняти узгоджені й неузгоджені означення, розуміти різницю між прямою і непрямою мовою, де другорядні члени можуть виконувати роль вставних конструкцій. У 11 класі та на НМТ тема перевіряється в тестових завданнях і в письмовій частині, де абітурієнт має вміти редагувати тексти і виправляти пунктуаційні помилки.
Практичні завдання для самоперевірки
Нижче — три речення, у яких варто самостійно знайти всі другорядні члени і визначити їхній тип. Правильні відповіді — після завдань, але спочатку спробуйте зробити розбір самі.
- «У неділю вранці маленька Оленка разом із бабусею збирала в лісі запашні трави».
- «Старий рибалка довго дивився на срібну гладінь річки».
- «На шкільному подвір’ї весело гралися діти».
Розв’язок першого речення: основа — «Оленка збирала». Означення: «маленька» (узгоджене, яка?), «запашні» (узгоджене, які?). Обставини: «у неділю» (коли?), «вранці» (коли?), «у лісі» (де?), «разом із бабусею» (як?, з ким?). Додаток: «трави» (що?). Другорядних членів — шість, основа граматично проста.
Розв’язок другого речення: основа — «рибалка дивився». Означення: «старий» (який?), «срібну» (яку?). Обставина: «довго» (як довго?). Додаток: «на гладінь» (на що?). «Гладінь» тут стоїть у знахідному відмінку з прийменником «на» — це непрямий додаток, а не обставина, хоча прийменник «на» часто асоціюється з місцем. Контекст підказує: рибалка дивиться, тому «на гладінь» — об’єкт його уваги.
Розв’язок третього речення: основа — «діти гралися». Обставини: «на подвір’ї» (де?), «весело» (як?). Означення: «шкільному» (якому?). Другорядних членів — три, речення коротке й просте. У реченні може бути різна кількість другорядних членів — від одного до десяти й більше, залежно від стилю і завдання автора.
Другорядні члени в художніх і публіцистичних текстах
Українські письменники використовують другорядні члени речення як основний інструмент творення образів. У Шевченковому «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть» — два означення («вишневий», «коло хати»), обставина («над вишнями») і підмет-додаток «хрущі», і кожен член додає смисловий шар. У Ліни Костенко «А голос мій — як тиха пісня, що лине з-поза серця» — означення «тиха», додаток «як пісня», обставина «з-поза серця», і кожне слово наповнене метафорою.
У публіцистиці другорядні члени допомагають тримати увагу читача. Газетний заголовок «У Києві відкрили нову станцію метро на Теремках» має три означення («нову», «метро», «на Теремках») і обставину («у Києві»). В інформаційному повідомленні «Учора вранці в Нетішині сталася аварія на тепломережі» — три обставини («учора», «вранці», «на тепломережі») і додаток «в Нетішині» як уточнення місця. Що більше другорядних членів, то конкретніший текст.
Поширені питання про другорядні члени
Нижче — FAQ-блок, який допоможе систематизувати знання. Питання відповідають реальним запитам школярів та їхніх батьків, а також тих, хто готується до НМТ.
Які другорядні члени речення виділяють в українській мові?
В українській граматиці виділяють чотири типи другорядних членів: означення, обставина, додаток і прикладка. Означення характеризує предмет за якістю або належністю, обставина — дію за способом, часом, місцем, причиною, метою, додаток позначає предмет, на який спрямована дія, а прикладка дає іменнику додаткову назву.
Чим означення відрізняється від обставини?
Означення ставиться до іменника і відповідає на питання «який?», «чий?», «котрий?». Обставина стосується дієслова і відповідає на питання «де?», «коли?», «як?», «чому?», «навіщо?». Головна підказка — до якого слова ставиться питання: якщо до іменника — це означення, якщо до дієслова — обставина.
Чи може додаток стояти на початку речення?
Так, може. Порядок слів в українській мові досить вільний, і додаток може стояти будь-де: на початку («Книжку я прочитав учора»), у середині («Я книжку прочитав учора») чи в кінці («Я прочитав учора книжку»). Смисл і синтаксична роль слова не змінюються від позиції в реченні.
Чи є прикладка окремим членом речення чи різновидом означення?
Прикладка вважається окремим другорядним членом речення, хоча функціонально вона є різновидом означення. Її виділяють окремо, бо вона виражена іменником, а не прикметником, і відповідає на питання «який?» лише за суміжністю значень. У шкільній практиці прикладку записують як окремий тип.
Як відрізнити прямий додаток від непрямого?
Прямий додаток стоїть у знахідному відмінку без прийменника і стосується перехідного дієслова («читаю книжку», «бачу брата»). Непрямий додаток — у будь-якому непрямому відмінку (родовому, давальному, орудному, місцевому) або у знахідному з прийменником («дякую другові», «чекаю на автобус»).
Чи може обставина бути виражена іменником?
Так, обставина може бути виражена іменником з прийменником («у парку», «після обіду», «з радістю») або без прийменника, якщо йдеться про час («увечері», «вранці»). Головна підказка — питання: «коли?», «де?», «як?» — відповідає на них саме обставина, а не додаток.
Чи входять вставні слова до другорядних членів речення?
Ні, вставні слова («на мою думку», «здається», «можливо», «по-перше») не є членами речення. Вони виражають ставлення мовця до висловленого і граматично не пов’язані з іншими словами. На письмі їх виділяють комами, у розборі не позначають.
Скільки другорядних членів може бути в реченні?
Кількість необмежена. У простому реченні може бути один другорядний член («Сонце світить»), а може бути п’ять, десять, п’ятнадцять. У художніх описах речення можуть містити двадцять і більше другорядних членів, кожен з яких додає деталь. Складні синтаксичні конструкції з однорідними членами, відокремленими зворотами і вставними конструкціями — це окрема тема, яка вивчається пізніше.
Як другорядні члени впливають на пунктуацію?
Другорядні члени, виражені дієприслівниковими зворотами, відокремленими означеннями і прикладками, впливають на розділові знаки. «Стоячи на балконі, вона бачила сад» — кома після дієприслівникового звороту обов’язкова. «Син учителя, восьмикласник, добре знав математику» — прикладка «восьмикласник» відокремлюється комами. Ці правила пунктуації тісно пов’язані з темою другорядних членів і вимагають окремого вивчення.
Чи потрібно знати другорядні члени для НМТ з української мови?
Так, тема перевіряється на НМТ у тестових завданнях із синтаксису і в письмовій частині, де абітурієнт редагує текст. Завдання можуть вимагати знайти помилку в пунктограмі, визначити тип другорядного члена, замінити його синонімом або перебудувати речення. Без знання цієї теми важко набрати високий бал.
Як закріпити тему на практиці
Тема другорядних членів речення потребує регулярної практики. Беріть будь-який текст, виписуйте речення, знаходьте основу, ставте питання від підмета і присудка й визначайте тип кожного залежного слова. Через десять-двадцять таких розборів тема перестає здаватися складною, а помилки зменшуються.
Спробуйте розібрати речення зі знайомих джерел — художніх книг, публіцистичних статей, навіть постів у соцмережах. Через тиждень щоденної практики розбір речення за членами перетвориться на автоматичну навичку, яка знадобиться і на контрольній, і на НМТ, і в дорослому житті для редагування власних текстів.
Залишити відповідь